У сучасних міжнародних економічних відносинах резервні валюти виконують функції, аналогічні ролі грошей всередині країни. При цьому використання резервних валют значною мірою є добровільним і базується на якісних характеристиках цих валют. Розглянемо мотиви використання резервних валют у всіх видах міжнародних економічних відносин, а також особливості попиту на іноземну валюту з боку домогосподарств і варіанти ведення зовнішньоторговельних операцій в різних валютах.

Мотиви використання резервних валют

Резервними зазвичай називають валюти, які центральні банки використовують для зберігання своїх резервів. Центральні банки є найбільш обережними і консервативними інвесторами і вкладають кошти тільки в найнадійніші активи. Тому, щоб стати резервною валютою, грошова одиниця повинна, перш за все, бути стабільною, тобто дозволяє уникнути втрат, пов'язаних з інфляцією і коливаннями обмінних курсів. Разом з тим ринок активів, номінованих в даній валюті, повинен бути максимально ліквідним, щоб операції можна було здійснювати швидко, а транзакційні витрати були мінімальними.

Використання резервних валют прийнято розділяти на використання приватними економічними агентами і центральними банками [1]. При цьому базові функції однакові: здійснення прямих розрахунків за торговельними операціями, використання в якості проміжної валюти і зберігання і покупка фінансових активів, номінованих в даній валюті.

Розрахунки по торговельних угодах, які здійснюються за допомогою прямого обміну валюти покупця на валюту продавця, грають важливу роль в забезпеченні статусу резервної валюти. Можна говорити про те, що дана функція є основою використання валют в міжнародних платежах. Очевидно, що чим більше розвинена і залучена в світову торгівлю економіка країни, тим активніше буде використовуватися її валюта.

Функції проміжної валюти припускають її використання для непрямого обміну двох інших валют. Наприклад, купівля російським підприємцем партії товару з будь-якої невеликої екзотичної країни передбачає необхідність придбати за рублі певну суму валюти цієї країни для оплати покупки. Однак існує невелика ймовірність, що на ринку в цей момент виявиться продавець потрібної суми іноземної валюти та що він захоче обміняти її саме на рублі за прийнятним курсом. У таких випадках послідовний обмін рублів, скажімо, на долари, а потім на валюту країни-продавця може бути здійснений значно швидше і з меншими витратами.

Активне використання валюти для покупки і продажу фінансових активів передбачає, що країна-емітент цієї валюти має розвинені і ефективно функціонують фінансові ринки. В цьому випадку позичальники з інших країн зможуть на вигідних умовах залучати капітал, а інвестори будуть зацікавлені у вкладенні коштів в надійні активи. В результаті кількість операцій з даної валютою буде зростати, а ліквідність ринку збільшуватися.

Прийнято виділяти кілька ключових світових резервних валют: долар США, євро, японська ієна, британський фунт стерлінгів, швейцарський франк. Крім основних резервних валют, в даний час виділяють ще регіональні резервні валюти. Вони володіють тими ж властивостями, що і основні резервні валюти, але активно використовуються не в світовому масштабі, а в регіональних міжнародних економічних відносинах. До регіональних резервних валют можна віднести австралійський долар, бразильський реал, гонконгський долар, індійську рупію, китайський юань, новозеландський долар, російський рубль, сінгапурський долар, південноафриканський ранд.

Таким чином, резервні валюти виконують в сучасній світовій платіжній системі важливі функції і багато в чому забезпечують безперебійну роботу валютного ринку. Разом з тим для більшості економічних агентів - домогосподарств і компаній - використання іноземної валюти обмежується невеликим спектром операцій. В основному це покупка і продаж валюти, пов'язана із зберіганням заощаджень, і операції, спрямовані на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Резервні валюти в розрахунках готівкою і зовнішньоторговельних операціях

Для визначення ключових факторів використання іноземної валюти приватними економічними агентами необхідно розглянути два аспекти попиту на валюту: з боку домогосподарств і з боку компаній.

У державах, де протягом тривалого часу спостерігаються високі темпи зростання цін і коливання обмінного курсу, поступово формується недовіра до грошово-кредитної політики уряду. В результаті населенням буде пред'являтися попит на більш стабільну грошову одиницю, яку можна використовувати в якості внутрішнього засобу платежу і зберігання заощаджень. У разі загального використання іноземної валюти як національної говорять про офіційну доларизації, а при одночасному використанні для розрахунків і заощаджень іноземній і національній валют - про неофіційну доларизації.

Доларизація допомагає вирішити проблему недовіри до економічної політики уряду. Наприклад, в Росії валюта вже довгий час є загальноприйнятим способом зберігання заощаджень, а покупка населенням готівкової іноземної валюти в останні роки в середньому становить 1,2 млрд дол. В місяць (див. Рис. 1).

Використання певної валюти у зовнішній торгівлі залежить від бажання експортера знайти баланс між валютними ризиками і побоюванням за величину попиту на свою продукцію. Ціна, виражена у валюті країни-експортера, передбачає відсутність для експортера невизначеності, пов'язаної з конвертацією валютної виручки в національну валюту, а валютний ризик перекладається на покупця-імпортера. У разі коливань обмінного курсу ціна для покупця змінюється і, отже, змінюється обсяг попиту, що пред'являється на дану продукцію. При встановленні ціни у валюті країни-імпортера для продавця-експортера буде спостерігатися зворотна ситуація. Попит на продукцію стане більш стабільним, тому що не буде схильний до впливу істотних змін цін, пов'язаних з коливаннями обмінних курсів, однак валютний ризик повністю лежатиме на продавця-експортері.

Необхідно підкреслити, що використання іноземної валюти в повсякденному економічної активності приватними суб'єктами визначається декількома факторами. Попит на іноземну валюту з боку населення країни в значній мірі залежить від стабільності місцевої грошової одиниці. У той же час використання іноземної валюти компаніями для ціноутворення у зовнішній торгівлі визначається балансом ризиків для продавця-експортера: якщо попит нестабільний, то експортер буде частіше готовий нести на собі валютний ризик, встановлюючи ціни в іноземній валюті.

Статистика міжнародних розрахунків

Статистка по міжнародних розрахунках і платежах наводиться на підставі опитувань, що проводяться Банком міжнародних розрахунків раз в три роки. У них показуються обсяги угод в розрізі по валютах і за фінансовими інструментами. Для цілей цієї статті будуть виділені спот-угоди (тобто прості контракти на купівлю-продаж валюти) і всі інші - що позначаються як «фінансові» - види угод, які відбуваються з використанням похідних фінансових інструментів.

На рис. 2 представлена ​​динаміка обсягу угод на валютному ринку з використанням основних резервних валют. Найбільше угод проводиться з доларом США і євро, а решта валюти грають скоріше допоміжну роль. Частка спот-угод по всіх валютах коливається на рівні 30-40%. При цьому в 2010 р більшості валют цей показник істотно зріс, що може бути пов'язано з фінансовою кризою 2008-2009 рр., Зростанням волатильності на ринках і підвищенням попиту на стабільні валюти.

На рис. 3 представлена ​​аналогічна інформація по регіональним резервних валют. Аналізуючи графік, можна зробити кілька висновків.

По-перше, для валют країн БРІК частка спот-угод істотно вище, ніж для інших валют.

По-друге, в останні роки спостерігається істотне і різке зниження частки спот-розрахунків, в основному, через зростання обсягу фінансових угод.

По-третє, роль російського рубля в якості регіональної резервної валюти поки незначна і для підвищення статусу рубля ще багато що належить зробити.

висновок

На закінчення необхідно відзначити, що резервні валюти виконують ряд найважливіших функцій у світовій платіжній системі. Зокрема, вони використовуються для забезпечення готівки і зовнішньоторговельних платежів в якості проміжної валюти, для номінування фінансових активів і зберігання резервів центральних банків. Використання резервних валют для нефінансових транзакцій і здійснення міжнародних розрахунків є основою для формування ліквідного валютного ринку і сприяє підвищенню статусу валюти. Ключовим фактором використання валюти в готівці транзакціях домогосподарств є її стабільність. Рішення про встановлення цін у валюті приймається експортерами в залежності від балансу валютного ризику і ризику зниження попиту на продукцію. Зазвичай частка спот-угод в певній валюті становить 30-40%, однак для валют країн БРІК вона істотно вище, хоча і знижується в останні роки. Роль російського рубля на міжнародному валютному ринку поки невелика, але зростання може бути забезпечено за рахунок збільшення обсягів фінансових транзакцій.