1. Дивіться також
2. Залиште свою думку

Нині на різних російсько-мовних сайтах зустрічаються обговорення журналу "Радіо", в тому сенсі що він став нецікавий і я перестав на нього підписуватись. Про такі речі висловлюються насамперед досить кваліфіковані радіоаматори, яких в загальній масі читачів цього видання меншість. Одним словом характер оцінки змісту журналу "Радіо" залежить від кваліфікації висловлюється. Але на жаль в інтернеті цієї інформації немає.

Цими питаннями ніхто не займався, крім редакції журналу "Радіо". Редакція журналу практикувала анкетування читачів і публікувала відповідні відрізні анкети з питаннями. Пам'ятається подібний захід було в 1974 році. У 1991 році в номері 7 були приведені відомості про найбільш популярних темах журналу. Після цього часу подібна інформація стала конфіденційною інформацією на основі якої будується вся основна робота редакції і тиражна політика. І дуже важливо відзначити, що в редакції журналу "Радіо" подібна інформація є і використовується. Це єдине видання з нині існуючих електронних ЗМІ, де редакційна робота обгрунтована фактичними даними і розумінням їх важливості.

На жаль редакція "Радіо" не публікує даних про тираж, хоча і зобов'язана робити це за законом.

Судячи з аналізу змісту журналу редакція намагається охопити найбільш широке коло радіоаматорів, тому на сторінках журналу представлені в найбільшій кількості публікації для найменш кваліфікованих радіоаматорів, що забезпечують найбільшу частину тиражу і дуже небагато для найбільш кваліфікованих. Загалом ситуація зрозуміла і кожен може повторити подібний аналіз з вказаної позиції самостійно, без нав'язування точки зору автора даної статті.

Дійсно починаючи з 50-х років і до 80-х включно в журналі "Радіо" публікувалися статті представляють інтерес для радіоаматорів вищої кваліфікації в цілому і багато хто з опублікованих тоді матеріалів представляють інтерес до теперішнього часу. Це добре видно по просматриваемости таких публікацій в інтернеті, що нині широко практикується на багатьох сайтах за давністю часу публікації.

До речі, на багатьох сервісах в інтернеті надають послуги в формі системи програмування сайту є лічильники переглядів сторінок і самостійні опитування, що найцікавіше і цінно. Можна самостійно сформувати набір питань і отримувати необхідну інформацію про теми матеріалів або про відвідувачів, наприклад про давність занять віці і так далі. Одним словом можна проводити по суті справи соціологічні опитування і отримувати дуже важливу інформацію про сучасний стан радіоаматорства, яке у нас в країні ніким і ніколи не вивчалася, за винятком анкет журналу "Радіо". Подібна інформація є соціологічної і з різних аспектів значима для різних електронних справ в повсякденності. Але радіоаматори на жаль з соціологією не дружать, а професіонали сферою радіоаматорства не цікавляться.

Важливість соціологічного підходу до паперових радіолюбительським ЗМІ можна проілюструвати статистикою, наявної на сайтах (до речі, всі згадуються функції є на сайтах "Юкоз" (ucoz)). Ці відомості статистики важливі для функціонування сайту і його розвитку і можуть бути використані в соціологічних цілях.

Цікавим є ще один аспект характеру публікацій на сторінках журналу "Радіо", що знаходить відображення на сторінках сайтів. Так наприклад, матеріали цілком гідного з точки зору радіоінженера не знаходять своїх читачів. А ось дуже прості матеріали раптом виявляються дуже затребуваними. Ця ситуація відображає ту обставину, що в інтернеті, як і серед читачів паперових електронних ЗМІ більшість складають початківці радіоаматори. А наслідком цієї ситуації є наявність на сторінках "Радіо" матеріалів для початківців, які не становлять інтересу для більш кваліфікованих радіоаматорів.

За радянських часів журнал Радіо був єдиним популярним журналом повністю присвяченим радіотехніки й електроніки. У кількох інших журналах були невеликі розділи з цієї тематики. Це наприклад, ж. Моделіст-конструктор, Юний технік і деякі додатки до журналів. Одним словом, джерела інформації, для любителів радіотехніки й електроніки, були дуже сильно обмежені. При цьому маються на увазі періодичні видання. В даному випадку не розглядаються книги і серії книг, як для радіоаматорів, так і для професіоналів.

Така ситуація зберігалася до кінця 80-х років і початку 90-х, коли в 1988 р в Мінську не почав видаватися бюлетень. Він поширювався в середовищі коротковолновіков і ультракоротковолновіков. У 1991 р на його основі почав офіційно виходити журнал "Радіоаматор".
Протягом другої половини 20 століття радіотехніка послужила основою для розвитку такої галузі науки і техніки як електроніка. Поява і широке поширення напівпровідникових приладів привели до формування інформатики та заснованих на ній і електроніці областей економіки. На тлі цього бурхливого зростання тираж журналу Радіо повинен був рости і це зростання має відображати вплив розвитку науки, техніки, промислового виробництва на аматорські заняття, навіть не дивлячись на плановий характер всього народного господарства країни і відповідно тиражу журналу.

Журнал Радіо почав виходити під своїм нинішнім назвою після закінчення Другої світової війни, а саме в квітні 1946 року. Протягом всього 1946 року вийшло 7 книг журналу, останнім був здвоєний номер 8-9 трохи більшого обсягу. Тираж протягом всього 1946 року складав 20 000 примірників. У книжках журналів тираж вказувався до 12 номера 1989 році і становив в 1989 році 1 500 000 примірників.

Перш за все можна відзначити, що на протязі всього розглянутого періоду часу з 1946 року по 1990 рік мав місце постійне зростання тиражу. З 1970 на 1971 рік відбулося єдине зменшення тиражу на 300-350 Т.Е. Однак тут мали місце особливі обставини. А саме, була введена так звана «лімітована підписка». Це означало, що просто за своїм бажанням підписатися на журнал було неможливо. Підписка на журнал Радіо часто поширювалася через парткоми, з навантаженням у вигляді газети «Правда». Одним словом, для отримання підписки був потрібний або соціальний статус, або особисті зв'язки із посадовими особами, які так чи інакше були пов'язані з підпискою.

В результаті це призводило до того, що журнал потрапляв в руки людей, яким він не був потрібен і особливо в перспективі часу. Добре якщо потім його віддавали тим, кому він був потрібен або здавали в букіністичні відділи та магазини. Таким чином журнал в кінцевому підсумку потрапляв через час в потрібні руки і добре було, якщо при цьому в книжках журналу не було пошкоджень.

Подекуди вдавалося домогтися отримання підписних талонів через громадські організації ДОСААФ для коротковолновіков і ультракоротковолновіков. І ця ситуація тривала до кінця 1985 року, коли «лімітована підписка» на журнал була скасована. Проте, протягом періоду з 1970 по 1985 роки тираж журналу зріс трохи більше ніж в 2 рази. Таким чином, обмеження підписки не порушило тенденцію зростання тиражу журналу, а лише зумовило одноразова зниження тиражу. Саме ж явище «лімітованої передплати» виглядає більш ніж дивно. Представляють інтерес офіційні мотиви її введення і особливо неофіційні. Але останні приховані і їх можна спробувати виявити тільки по соціальному ефекту. По всій видимості комусь довелося б або загальмувати процеси, або захистити якісь соціальні верстви від легко доступної інформації. Розвивати далі цю версію без джерел інформації та аналітичних даних по різних областях вкрай важко.

До того ж є офіційна версія зниження тиражу журналу - брак паперу. Але в порівнянні з виданням в цей же період часу суспільно-політичної літератури, що не знаходила покупців та знищувати, ця версія здається всього лише прикриттям. Оскільки, в умовах інтенсивного розвитку в ці роки радіотехніки й електроніки, обмежити тираж, означало завдати шкоди розвитку цієї галузі науки і техніки. Питання полягає в розшуку справжніх причин, що розглядається обставини.

Ще звертає на себе увагу зростання тиражу в 60-і роки. У 1960 р тираж 450 Т.Е. А в 1966 - 1000 Т.Е. Мав місце швидке зростання обсягу тиражу, але з 1966 по 1970 р тираж стабілізувався на рівні 1 000 Т.Е. В цей період часу журнал вільно продавався в кіосках «Союздруку», нині це «Роспечать». І з грудневого номера 1970 р поточний номер журналу у вільному продажу більше не зустрічається. (Ця ситуація має місце не скрізь і не завжди.)

У 50-ті роки мав місце рекордний семиразовий зростання тиражу з 50 Т.Е. в початку 1950 р до 350 Т.Е. в кінці 1959 року. Однак, зростання обсягу тиражу при цьому не був значним. Крім цього, звертають на себе роки, коли протягом року відбувалося зростання тиражу від номера до номера (а адже економіка була плановою і підписка до того ж якось стабілізує тираж). Це роки 1950 1957 і 1961 а також с1964 по 1966 і 1984-1985. Слід припустити, що в ці роки відбувався бурхливий ріст інтересу до журналу і його тематиці, який доводилося оперативно коригувати, незважаючи на планову економіку.

У всякому разі в 1985 р почалися процеси, які призвели до демонтажу радянського ладу, і одночасно відбулося скасування обмежень на підписку. це
свідчить, що причини для обмеження підписки не мали серйозних підстав і мали як би надуманий, логічний характер. Змінилася ситуація і мотиви для обмежень ніхто більше і не згадував. Цим-то вони і цікаві.

Ще викликають інтерес два інтервали стабілізації тиражу, в кінці 60-х і в кінці 80-х, на рівні максимуму.

В цілому, процес зростання тиражу журналу «Радіо» за аналізований період з 1946 по 1990 роки підтверджує гіпотезу, про те, що аматорські заняття в області радіоелектроніки, а може бути і в області техніки взагалі, сильно залежать від рівня розвитку відповідних галузей науки, техніки і економіки. Також вони залежать від потреб суспільства, в повсякденному житті, від відповідних технічних знань і навичок. Крім цього виявилася загадка справжніх мотивів введення «лімітованої передплати» і її впливу на розвиток радіоелектроніки за період дії з 1971 по 1985 роки.

Дивіться також

Коментарі

Обговорення цієї статті - Скажіть свою думку!

Залиште свою думку

Обговорення цієї статті - Скажіть свою думку!